Історія виборів в Оттаві

Муніципальні вибори в Канаді не користуються такою повагою та довірою, як в округах, провінціях країни. Для прикладу, В Оттаві в 2018 році відсоток зареєстрованих виборців, котрі прийшли та зробили свій вибір склав менше 43%. Серед причин, чому так відбувається, експерти виділяють відсутність достатньої інформації, віри в кандидата.

Проте колись настрої містян були зовсім іншими. Саме про це — історію виборів в Байтауні, а згодом і в самій столиці Канади розповість Ottawayes.

Проблеми громад та їх рішення

Поринаючи в історію місцевих виборів варто розповісти про бажання містян створити незалежні муніципальні органи влади. Обрані інституції мали відповідати перед місцевими платниками. Це стало згодом проблемою, котра розділила громади.

1. Британські симпатики. Після Американської революції вони втекли на північ. Вони виросли в Новій Англії, Нью-Йорку, Пенсильванії, тому привезли з собою відповідні демократичні процеси. Такі особи вважали, що вільні вибори на будь-якому рівні, тим паче на місцевому, стануть загрозою для порядку, миру. Вони віддавали перевагу тим, кого призначала корона магістратів, чиновників.
2. Нижня Канада з переважанням французьких цивільних кодексів, традицій.
3. Верхня Канада, де переважало британське загальне право. Для цього періоду (після 1791 року) було характерним розміщення на території англомовних прихильників об’єднаної імперії.

Серед тих, хто був проти демократії, всіляко заважав демократичним ідеям вкоренитися на території Канади, виділяли генерала Сімка, першого лейтенант-губернатора Верхньої Канади. Це було дійсно складним питанням, адже Канаді та провінціям знадобилися десятиліття для запровадження справжньої демократії.

Право на виборну Раду поліції

Броквіль в 1832 році отримав це право. Це стало першою тріщиною в авторитарній структурі, котра ще більше наближувала час до демократії. Такий приклад став знаковим, адже інші міста почали швидко впроваджувати те ж саме. Ось декілька важливих історичних фактів:

• в 1834 році в місті Торонто (в минулому Йорк) провели прямі вибори мера, старшин;
• вже наступного року новим актом передані муніципальні повноваження виборним радам (нагадаємо, від мирових суддів);
• в 1838 році під час повстань демократичну реформу було скасовано.

В 1839 році виступив з доповіддю лорд Дарем, котра пояснювала причини повстання, розглядалися можливі рішення. Серед основних думок доповідач наголошував на необхідності створення хорошої системи муніципальних установ по всій провінції.

Закон про окружну раду

Його прийняли в 1841 році. Закон про окружну раду можна вважати умовним компромісом між двома сторонами:

• з одного боку це були консервативні сили. Їх метою було бажання зберегти контроль на місцевому рівні;
• з іншого — радикальні або реформістські сили, котрі бажали 100% місцевого самоврядування.

Які зміни стосувалися Байтауна? Перші вибори

Варто додати, що в маленькому Байтауні, котрий заснував в 1826 року підполковник Бай (архітектор каналу Рідо), також діяли широкі сили самоврядування. Якщо пригадати його трансформацію, то спочатку Байтаун був суто військовим містечком. Згодом в 1830-х роках в окрузі вже призначили наглядача.

В 1847 році Байтаун отримав новий статус, місто розділили на три округи: Північний, Південний, Західний. Вже в вересні того ж року пройшли перші вибори семи міських радників. В Західний округ обирали три особи, а в інші — по два. Якщо пригадати, який клас населяв Північний та Південний райони, то це здебільшого робітничий клас, французькі, ірландські поселення, римо-католики. В той же час Верхній Байтаун був домівкою для представників вищого класу, котрі складалися з англійської та протестантської еліти.

Отож, що варто знати про перші вибори? Ось декілька цікавих історичних фактів:

• голосувати могли лише чоловіки старше 21 року;
• на перші вибори прийшло зовсім небагато виборців — 878 чоловіки;
• виборці мали мати вільні землі, вартість котрих не могла бути меншою за 30 фунтів стерлінгів, або бути орендарями (річна плата не менше 10 фунтів стерлінгів) чи тими, хто має будинок, річна оренда котрих сягає не менше 10 фунтів стерлінгів;
• голосування було відкритим. Якщо пригадати, то таємне голосування ввели лише після Закону Болдуіна (через 2 роки після прийняття);
• відкрите голосування високо цінувалося. В той же час таємне сприймалося як прояв боягузтва та політичного лицемірства.

На першій сесії Ради першим мером Байтауна, котрого обрали сім радників, став Джон Скотт.

Другі вибори Оттави

Наступного року в квітні, в 1849 році, відбулися другі вибори, адже Джон Скотт відмовився балотуватися. Тому обрали Торі Роберта Херві на цю посаду. На його час правління випали важкі випробування, а саме Акт про реєстрації Байтауна офіційно скасували від імені королеви Вікторії. Новина шокувала, ніхто не міг однозначно сказати, що буде далі. Згодом муніципальну діяльність врегулювали, а в січні 1850 році в місті провели нові вибори до міської ради Байтауна.

Джона Скотта, котрий повернувся в політику, обравши разом з більшої частиною радників-реформаторів, призначили вдруге мером Байтауна.

В 1855 році 1 січня зареєстрували місто Оттаву.

Цікаві факти про голосування в ті часи

Дійсно, зробити вибір, мати право голосу — було привілеєм. Вже було сказано про чоловіків старше 21 року з певними статками, проте на цьому особливості голосування не закінчуються.

1. Були складені списки виборців, котрі мали право голосувати. Список переходив між провінціями, федеральним урядом. У деяких околицях певних виборців могли дискваліфікувати, тим самим обмеживши їх право голосу.
2. З 1869 року дозволили голосувати чоловікам з корінних націй. Висувалася наступна умова, котра полягала в відмові від статусу індіанців. Варто додати, що чоловіки, жінки з корінних націй, котрі перебували на службі під час Першої та Другої світових війн теж мали право голосу. В 1960 році всі представники могли голосувати.
3. Чоловіки-метиси (метис — це нащадок від міжрасових шлюбів) могли голосувати, якщо відповідали вимогам. До парламенту такого представника обрали в 1871 році, а в 1918 році жінки разом жінками-метисами здобули право голосу.
4. Етнічна група корінних народів Північної Америки (енуїти) отримали право голосувати в 1950 році, до цього періоду їх виключали з голосування.
5. Всіх тих, хто відмовлявся від військової служби в 1917 році, 1938-1955 роках позбавляли виборчих прав.
6. Не могли голосувати ті, котрі під час Першої та Другої світових воєн народилися в ворожій країні, розмовляли ворожою мовою.
7. Якщо чорношкірі канадці відповідали основним критеріям (чоловік старше 21 року та з власністю), тоді вони мали право на федеральному рівні.
8. Багато років виборчі чиновники, судді, державні службовці не мали права голосу. В 1988 році це змінилося.
9. Громадяни з розумовими вадами розвитку не мали права голосу, починаючи з 1898 року по 1993 рік. Ув’язнені виборці не мали права віддавати свій голос аж до 2004 року. При цьому термін покарання не мав значення.

Тож такою була історія перших виборів в Байтауні, а згодом в Оттаві. Містяни боролися за демократію та за саме право голосу. Про це варто пам’ятати, йдучи вільно в сучасному світі на вибори.