Невід’ємною складовою під час Першої світової війни стали літаки. Авіаційна техніка загалом досить швидко розвивалася в ті часи, а літаки використовували для «боїв у повітрі», для обстрілу наземних цілей, спостереження. Більше про розвиток канадської авіації та місце Оттави в цьому процесі розповість Оттава Yes.
Час Першої світової війни
Приблизно 20 тисяч канадців служили в британських авіаційних службах:
- в Королівському літаючому корпусі;
- в Королівській морській повітряній службі;
- в Королівських військово-повітряних силах.
Понад 1400 осіб було вбито під час війни або вони були поранені. Канада на час Першої світової війни не мала власних військово-повітряних сил. Наприклад, в 1914 році був створений Канадський авіаційний корпус з одним літаком, проте він не використовувався і згодом розформувався.
Станом на 1924 рік почали функціонувати Королівські повітряні сили Канади — постійні військово-повітряні сили країни.
На початку Першої світової війни до літаків чимало державних службовців Канади висловлювало недовіру. Та в цей час Франція, Німеччина та Великобританія активно вивчала, як можна застосовувати літаки у війні. Вони пройшли через масштабну технологічну еволюцію, мали значний вплив на подальший хід воєнних дій.
Повітряна розвідка
Завдяки повітряній розвідці вдалося вчасно помітити роз’єднання німецьких армій (марш до річки Марна, початок вересня 1914 року), союзники здійснили контратаку, відкинувши німців. Таким чином, вдалося зупинити їх просування.
Літаки стали цінним способом отримання інформації про розташування ворожих формувань. Втрати зі сторони союзницьких та німецьких сил призвели до того, що армії опинилися в глухому куті.
Повітряна війна в той час полягала в тому, щоб завоювати контроль над небом:
- збивати літаки армії противника;
- робити фото ворожих позицій;
- надавати іншу важливу розвідувальну інформацію командирам та стрільцям.
Попри те, що більшість письменників, сценаристів приділяли увагу літакам-винищувачам, але головну роль у розвідуванні займали саме літаки спостереження.
«Бої в повітрі»
Перші пілоти стріляли один в одного з дробовиків, пістолетів чи гвинтівок, навіть застосовували металеві дротики чи невеликі бомби. Частіше за все пілоти розбивалися в повітрі або під час посадки через нерівні аеродроми. Канадські пілоти мали краще життя під час Першої світової війни, аніж ті, хто жив на передовій. Пілоти спали на ліжках, добре харчувалися, мали доступ до алкоголю. На противагу їм сухопутні війська знаходились в окопах, в оточенні бруду та щурів.
Канадці (чимала кількість пілотів була саме з Оттави), які мали якісну освіту та хороше соціальне походження, могли оплачувати приватні уроки пілотування, могли стати пілотами — частиною Королівської військово-морської авіаційної служби чи армійського Королівського льотного корпусу.
Під час війни потреба в пілотах була неймовірною, тому часто їх навчання було коротким та недостатнім. Таким же було і їх життя — жорстоко та несправедливо коротким, адже досвідчені винищувачі легко збивали новачків, які тільки «вчора» навчилися керувати літаком.
Нові навчальні школи
Тож, війна потребувала все більшої кількості пілотів, тому по території Канади почали відкриватися нові навчальні школи. Наприклад, в Торонто, яка випустила 129 пілотів, а на початку 1917 року в Онтаріо, поблизу Баррі створили найбільшу школу в Кемп Борден, яка характеризувалася формальною системою навчання. Таким чином, було створено постійний потік пілотів для фронту — одні випускалися, одразу приходив наступний набір юнаків для навчання.
В 1917-1918 році більшість шкіл довелося закрити через сильний холод, тоді програму перенесли до Техасу, а американці почали спільно з канадцями тренуватися. Приблизно 3135 пілотів вдало пройшли підготовку, а 2500 осіб відправили за кордон.
Канадці, які відзначилися на фронті
Хочеться розповісти про Вільяма Баркера та «Чорного Майка», які особливим чином відзначилися на італійському фронті, воюючи проти німецьких та австрійських військ.
Вільям Баркер
Наприклад, Баркер увійшов в історію як один з найуспішніших пілотів-розвідників, а після повернення до Європи брав участь в бою (одиничному) проти більше десятка німецьких винищувачів. Зазнав три страшних поранення, але вижив. Чоловіка нагородили Хрестом Вікторії, багатьма медалями, він вийшов з війни з новим статусом — найбільш нагороджений авіатор Канади. Він помер в 1930 році, в Оттаві, внаслідок нещасного випадку під час польоті на тренажері. Він втратив контроль та загинув, коли літак врізався в лід на річці Оттава. В столиці Канади завершилося його життя, поховали найвідомішого військовослужбовця країни в Торонто.
Кліффорд МакКей
Пілота-винищувача називали «Чорним Майком», пояснюючи це тим, що він легко засмагав до темного відтінку. Він був одним з найбільш результативних канадських пілотів. Згодом став інструктором з пілотування в Онтаріо. Його внесок у повітряну війну проти Німеччини під час Першої та Другої світової війни колосальний, він отримав чимало нагород, в тому числі орден Бата від короля Георга VI. Чоловік помер у Торонто, а похований в Пуент-Клер, в Квебеку.
Боротьба за небо
В 1916-1917 роках за чисельністю німці переважали, проте все рівно зазнавали серії поразок. До кінця 1916 року німці мали перевагу у повітрі, але згодом здали лідируючі позиції. Та канадські пілоти майстерністю та старанністю здобували все нові і нові перемоги. Одним з таких канадських асів був Дональд Макларен — уродженець Оттави, який увійшов в історію як льотчик-винищувач та герой війни. Під час Першої світової війни він зумів здобути 54 повітряні перемоги менше аніж за 8 місяців — це був справжній рекорд.
Пілотів в ті часи стали називати «небесними лицарями» і всіляко заохочували навчатися, попри це навантаження було безжальним. Пілоти відчували фізичне напруження. Взимку для мінімізації отримання обмороження чоловіки одягали костюми з хутряними підкладками, літальні окуляри та змащували шкіру китовим жиром. Це не рятувало на 100%, адже пілоти так само на висоті страждали від морозу, ще й відчували нестачу кисню. Все це впливало на уповільнення реакції на загрози, тобто в багатьох випадках коштувало життя пілотам. Як результат, молоді чоловіки страждали від надмірної худоби та виразок — єдиним порятунком був алкоголь.
Страшна правда
Пілоти під час війни боялися померти в кабіні літака, тобто згоріти заживо. Для таких випадків у них був при собі револьвер чи пістолет, щоб позбавити себе страждань.
В той період німецьким пілотам видавали парашути, а британська влада відмовилася це робити. Скільки життів пілотів було втрачено без потреби!
ВПС Канади
Канадці історично зарекомендували себе як витривалі та досвідчені пілоти, варто нагадати про чотирьох найбільш відомих: Біллі Бішоп, Вільям Баркер, Реймонд Коллішоу, Дональд Макларен. Постає питання, чому в Оттаві на той час не було власної національної льотної служби, адже кожний четвертий пілот, який слвжив, був канадцем. В столиці Канади була невелика Королівська канадська військово-повітряна служба, заснована в 1918 році, але ж згодом і її довелося розформувати.
Старші канадські офіцери виступали за створення незалежних канадських повітряних сил під час війни. Їх бажання та прагнення не вдалося реалізувати через блокування канадськими політиками. Тож це були втрачені можливості.
Згодом 1 квітня 1924 року Канада все ж створила Королівські Канадські ВПС.
За підрахунками експертів, понад 20 000 канадців проходили службу в британських повітряних силах під час подій Першої світової війни. На панелі Меморіальної палати Вежі Миру в Оттаві вибита інша цифра — 22 181 вбитий канадець.
Кількість вбитих досягає 1400 осіб, а ті, хто вижив — повернулися до рідних міст у статусі «ветеранів». Вони відновлювалися (фізично та морально), спілкувалися з рідними та шукали роботу. Їх навики знадобилися трохи згодом — під час Другої світової війни. Наприклад, пілоти складали карти Північного регіону, займалися доставкою пошти у віддалені громади.
